Перейти до контенту
Головна / Без рубрики / Коротка історія молодіжних центрів

Коротка історія молодіжних центрів

Хочете парі? Ви точно хоч раз у житті будували молодіжний центр! 

Думаєте, не будували? Спробуємо розібратися, що таке ті центри, як вони почали з’являтися в історії людства. Варто розпочати з поняттєвого апарату та розуміння, про який саме центр ми говоримо. Найцікавіше питати саму молодь про те, що таке в їхньому розумінні молодіжний центр. Запропоновані відповіді можна скласти в хмаринку тегів, де слова більшого розміру – це ті, які повторювалися найчастіше:

Цей список тегів можна продовжувати, але ми спробували сформувати визначення, яке було б зрозумілим і спеціалістам, і самій молоді.

Молодіжний центр – це установа, підприємство, заклад чи організація які реалізовують молодіжну політику регіону через ціннісно – орієнтовану молодіжну роботу та створюють можливості для соціалізації молоді, включенні її в активне суспільне життя, задовольняють потреби молоді у дозвіллі та спілкуванні.

Звісно, визначень може бути багато, вони десь можуть різнитися у деталях, проте є певні визначальні ознаки, які можна виділити. Це простір, тобто має бути фізична площа. Якщо це заклад, то мають бути працівники чи працівник/працівниця, а не просто територія у бібліотеці, де можна провести захід (часто можна почути назву для такої формації – молодіжний простір). Цей простір має надавати послуги виражені через заходи, проєкти, програми для дозвілля (молоді люди можуть просто відпочивати чи проводити час там), для навчання (воркшопи, тренінги тощо) і для роботи (чудово, коли є можливість попрацювати у центрі як у коворкінгу). Щодо фізичного та соціального простору, то важливо зазначити, що молоді люди, які взяли участь в опитуванні, часто вказували на те, що вони там зустріли друзів, свою пару чи колег для проєкту. Формується певна громада навколо центру, які уже відчувають, що вони команда, вони можуть мати правила, спільні цінності тощо. Частина молоді зізналася, що вони відвідують центр, бо не мають друзів, вони можуть втікати від булінгу у закладі освіти. Для них центр є безпечним середовищем, де їх приймуть і зрозуміють. Власне, тому у нас і з’явилося визначення соціальний простір чи спільнота. 

А тепер про наше парі. Погляньте на картинки. Ми всі теж «будували» власні простори, де хотіли створювати середовища. Виходило це по-різному, але будинок на дереві, халабуда у дворі чи в кімнаті є праобразами центрів для молоді. Чому? Бо дуже схожі ознаки: безпечний простір, куди батькам не можна було заходити, адже там були усі секрети: там можна було робити все і не боятися певного «соціального осуду», там можна було будувати власні правила і порядок. Це образ переважно актуальний для дітей 8 – 12 років. Надалі хороше місце халабуд займають молодіжні центри, які почали своє існування у повоєнній Німеччині.

Не всі мали знання та вміння з архітектури та дизайну, тому часто у дворах багатоповерхівок можна було побачити такі «халабуди». 
Найспритніша молодь (часто за допомогою батьків) будували такі «халабуди» на дереві. Частий приклад для США.

Влітку 2018 року, делегація молодіжних працівників, лідерів місцевих організацій із міста Луцька відвідала край Ліппе (Німеччина). Поїздка була присвячена дослідженню молодіжних центрів та молодіжної роботи в цілому. Поняття центрів увійшло у вжиток після Другої світової війни, адже розгромлена і втомлена війною Німеччина (як і Радянський Союз) отримала величезну кількість сиріт на вулицях. Окрім залишків руху Гітлерюгенд (молодіжна нацистська бойова організація), яка навіть після падіння III рейху ще існувала, не було потужних систем чи організацій, які могли б залучити молодь. Відповідно існувала загроза соціального вибуху від сиріт, які могли бути кримінальним елементом тогочасного суспільства

Уряд Конрада Аденауера саме у краю Ліппе створив «молодіжне поселення», де молодь жила у будинках, навчалася і проводила своє дозвілля у центральному будинку – «молодіжному центрі». Це була переважно сільська молодь. Міська ж молодь отримувала можливість для таких центрів на горищах вцілілих будинків. Центри мали працівників, які наповнювали їх роботою і програмами. Найбільшої популярності здобували спортивні рухи та організації. Величезна частина центрів розміщувалася у церквах. Вони теж пережили війну і давали свій простір для роботи із молоддю. Один із таких центрів і відвідала наша делегація.

Учасники навчального візиту біля «дитячого села» – SOS-Kinderdorf Lippe, так званої заміни сиротинців. Це один із видів молодіжних центрів для соціально незахищених верств населення.

Роль центрів дуже змінювалася відносно часу, у якому вони існують. Умовно можна виділити 3 періоди існування.

Картинка взята із презентації «Історія молодіжних центрів»

Картинка взята із презентації «Історія молодіжних центрів»

Проаналізуймо цю концепцію. (Більше можна дізнатися – «Підручник для роботи із молоддю» від Естонського бюро програми «Молодь Європи»)

Повоєнна Європа і країни, які брали участь у Другій світовій війні, бачили у молодих людях проблему, адже країни не мали можливості швидко економічно відновитися і «займатися молоддю». Головним завданням центрів краю Ліппе, на той час, було забрати молодь із вулиць і дати можливість навчатися та працювати, створити «правильне» середовище, щоб молоді люди не становили небезпеки. Такий підхід притаманний для періодів економічних і політичних проблем у більшості країн світу. 

Пізніше у 1980-х роках, коли минули роки найбільшої кризи, центри мали інше завдання і будувалися вони на підходах до розвитку молодіжної політики – молодь як ресурс. Влада мала розуміння, що молоді люди становлять величезну частину соціуму і саме вони мають приносити користь державі чи суспільству. Можна згадати так звані «сільськогосподарські загони у Радянському Союзі», коли студенти працювали на колгоспних полях, збирали картоплю і називали гучно цей процес – «на картошку». Це означає, що держава «використовувала» молодь у своїх цілях. Хоча це була цікава форма молодіжної роботи, адже переважно про такі «трудові загони» їх учасники відгукуються позитивно. Це було свого роду дозвілля і спільне проведення часу. 

У Ліппе центри залучали молодь до будівництва доріг та відновлення будинків, частково за таку роботу можна було отримати кошти. Інтереси чи бажання молоді у вищеперерахованих підходах і періодах мало враховувалися, період молодості трактувався насамперед, як період, коли треба контролювати молоду особу, робити із неї «правильного» громадянина і, відповідно, використовувати як робочу силу. Якщо взяти за приклад Україну, то цікава традиція «толока» зберігається і до цього часу. Яка кількість молоді там добровільно? Не багато.

На сьогодні молодіжні центри у Ліппе більше працюють із третім підходом. Молода людина не є цінною через те, що стане дорослою, а є цінною через те, що вона зараз переживає свою молодість, це є громадянин держави. Цей підхід базується на демократії, яка розвинена у більшості країн Європи. У центрі цієї політичної системи стоїть людина і держава, що її обслуговує. Відповідно молода людина такий же громадянин і має право бути включеною у процеси розвитку суспільства, її варто слухати, долучати до відповідальності за розвиток країни. Тому на початку 90-х років поняття «участі молоді» стало досить популярним через «Конвенцію про права дитини», яка була прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, де йшлося, що молодь і дітей треба слухати та долучати до прийняття рішень. Відповідно центри частково теж отримали завдання навчати молодих людей бути громадянами країни, брати участь у житті громади найрізноманітнішими способами. Навіть через створення консультативно-дорадчих органів – молодіжних рад, які досить поширенні у Німеччині. Не буде коректно сказати, що якийсь із цих підходів кращий чи гірший. Багато країн і зараз використовують їх усі залежно від обставин, економічного стану. Звісно, ми віримо, що Україна буде працювати із ціннісним підходом і наші центри будуть бачити молоду особу як цінність у першу чергу. 

Перші молодіжні центри з’являлися у країнах Західної Європи. Наприклад, у Великій Британії вперше у 1960 році урядом була оприлюднена доповідь під назвою “TheAlbemarleReport”, яка окреслила необхідність того, щоб органи місцевого самоврядування взяли на себе відповідальність за позашкільні заходи та дозвілля. Вперше молодіжні центри стали формальними установами й отримали штатних працівників у Великій Британії. Причиною цього була підліткова злочинність.

За інформацією публікації «Знак якості для молодіжних центрів. Роль, цінність і вплив молодіжних центрів від Ради Європи» перший постійний молодіжний хостел відкрився в 1912 році в Німеччині з метою дозволити бідним молодим містянам дихати свіжим повітрям і насолоджуватися заходами просто неба. Приблизно в той же час молодіжні рухи почали створювати власні молодіжні центри, щоб мати можливість незалежно організовувати свої заходи. Ці місця дають молодим людям змогу зустрічатися та обмінюватися ідеями й інформацією, однак їх також використовують для навчальних курсів для молодих лідерів. 

Журналіст видання Times назвав одну зі своїх статей «Будівлі – це місця, де ми зберігаємо свої спогади», висловивши в ній ідею про те, що центри також мають важливу емоційну та символічну цінність для організацій і їхніх членів. У 1960-х і 1970-х роках у Європі з’явилися молодіжні центри з можливістю проживання, які часто ініціювали органи влади. Вони стали результатом більшого акценту політики на молодіжних питаннях у той період. Ці центри мали різний досвід і пріоритети, які здебільшого залежали від первинної мотивації органів влади до їх створення. Деякі з них були лише закладами з можливістю проживання без власної програми, які пропонували підтримку в організації молодіжних заходів, навчальних курсів чи семінарів. 

Щодо колишньої території Радянського Союзу, то, наприклад, в Естонії вперше лише у 1998 році було прийнято положення про Нарвський молодіжний центр, і сьогодні ця країна має систему місцевих та національних молодіжних центрів, які можна рахувати тисячами. 

Довідково.


Народження молодіжних центрів

За інформацією експерта молодіжної політики – Юрія Юзича. 

Молодіжні центри з’явилися на початку XX століття, паралельно із зародженням молодіжної політики. Десь це була скаутська домівка (в Британії, США), десь кімнатка для засідань кукурудзяного клубу молоді, який вилився в досі діючий рух 4-H (США), а десь дорослі у міжвоєнний період чи під час німецької окупації підтримали, а після війни розвинули ініціативу молоді збиратись по піддашшях та підвалах. Студентські братства в США будували і утримували (досі утримують) свої будинки, де діють тільки їхні правила (і де цікавіше та безпечніше мешкати і творити, «тусуватись», ніж у звичайному гуртожитку).

Дуже сильно вплинув на концепцію молодіжних центрів скаутинг. Шведські домівки скаутів міжвоєння були встелені ведмежими шкурами, лавками, імітували життя в пущі. Звідси відомий «скандинавський» (тобто лісовий) стиль центрів.

Інтер’єри пластових домівок шведських скаутів (із книжки «Scoutledarhandboken». Стокгольм, 1939)

Скаутинг хоч і охоплював значну кількість молоді, але це, у кращому випадку, було лише кілька відсотків від загальної чисельності. Тому після війни з’явилась потреба і можливість по цій же моделі створити аналогічні умови для всієї молоді, особливо цьому посприяли цінності покоління бебі-бумерів. Одна лише самозахоплена «Христіанія» в Копенгагені чого вартує… (вона успішно діє й дотепер, хоч її багато разів намагались вибити поліцейські; це держава в державі).

У Радянському Союзі, зокрема, в Україні у міжвоєнний період молодіжна робота розвивалася також у формі гуртків позашкілля (техніків, туристів, природолюбів). Створювалися палаци і будинки піонерів. Паралельно в західній Україні облаштовували свої домівки переважно пластуни (деякі навіть будували з нуля самі діти). Студенти за допомогою дорослих отримували свої «Академічні будинки» (наприклад, у Львові збудований за кошти мецената Євгена Чикаленка; в ньому виросло покоління Бандери і Шухевича).

Академічний Дім у Львові, 1923 рік.
Аналогічні академічні будинки діяли в інших країнах Європи. Наприклад, у Празі такий дім був центром життя для української молоді, яка там опинилася в еміграції. Окремі українські студентські корпорації теж дбали про свої оселі. Наприклад, українські корпоранти мали чудовий модерний будинок в м. Данцигу (Гданськ), який наведений на фото нижче. Таких будинків по всій Європі були десятки, якщо не сотні і тисячі. Польські студенти мали свій студентський «Дім техніків» (для студентів політехніки). Ці будинки – це взагалі цікава модель поєднання гуртожитків, включно з їдальнею, і просторів в одному приміщенні, де тільки студенти мають право перебувати й самі собі все вирішувати.
Домівка української студентської корпорації «Чорноморе» в Данцігу, 1930 рік.

Існуюча на той час і зараз часова концепція роботи центру є схожа. Адже центр претендує на час молодої людини після основного навчання. Коли молодь у школі чи у закладі вищої освіти, молодіжні центри часто просто закриті, або готуються до роботи чи заходів у післяобідній час. До 80-х років вищезгадані центри краю Ліппе закривалися орієнтовно о 20:00, адже передбачався час, коли діти чи молодь мають бути із батьками, проте рання соціалізація, відірваністю від батьків створила правило – центри часто працюють цілодобово, орієнтуючись на розклад своїх клієнтів – молодих людей. Для когось центр ставав другим домом.

Більшість країн Європейського союзу мають схожі системи центрів, які складаються з різного рівня центрів, які прикріплені до адміністративних одиниць – міста, району, області, всієї країни. Найбільш типова класифікація наступна:

Національні молодіжні центри – великі центри, які переважно працюють над реалізацією державної молодіжної політики національного рівня. Можуть мати різну специфіку (природничі, спортивні, освітні) залежно від профілю і географії розміщення. Працюють через прийом груп на навчання. Зокрема, можна познайомитися із одним із таких центрів, де перебувала українська делегація у 2018 році у Фінляндії – Villa Elba Youth Center (поблизу міста Kokkola). Загалом у цій країні 9 національних молодіжних центрів, які мають свою асоціацію – http://www.snk.fi

Молодіжний центр Villa Elba, Фінляндія, поблизу міста Коккола

Частіше всього основу бюджету таких центрів становлять кошти урядового органу, що відповідальний за молодіжну політику. Україна на час написання цієї публікації готує відкриття свого першого національного молодіжного центру. Але ці центри не на «кожен день». Таку функцію виконують Локальні молодіжні центри (міські, регіональні, обласні). Це центри меншого розміру, які орієнтуються на запити місцевої спільноти щодо роботи із молоддю. Можна привести знову ж таки до прикладу місто Kokkola, де працює такий міський молодіжний центр. Ідея полягає у тому, що ви можете прийти у будь-який (робочий) час до центру на його заходи, або просто провести час. Такі центри мають філіали, тобто декілька різнопланових локацій. Наприклад, центральна локація молодіжного центру міста Коккола маєс пеціалізацію на музиці, тому він оснащений сценою, звукозаписуючою студією, музичними інструментами. Інші філіали можуть займатися більше спортом чи вуличними культурами. Але це один і той самий центр, працівники, якого просто мають спеціалізації і реагують на запит місцевої громади. Це «центри для молоді на районах», які можуть бути актуальні для українських міст, адже логістика таких центрів має бути зручна для молоді. Такі місцеві центри теж мають своє об’єднання – асоціацію, яка допомагає їм співпрацювати і обмінюватися досвідом.

Існують також інші форми центрів, наприклад, «система молодіжних культурних хостелів у США”громадської організації HI USA. Це, по суті, сітка хостелів, які підтримуються державою для інтеграції різних культур у США. Такі хостели приймають міжнародні групи і весь перший поверх віддають під заходи для них. Вони мають працівників і волонтерів, години роботи і внутрішні правила. Одним із таких працівників була волонтер Корпусу Миру США в Україні – Торі Голдбер, яка після відвідин наших центрів відразу запитала: «А де у вас ночує молодь?».

Це питання лежить у площині стандартизації центру, або що має бути обов’язково, аби ми могли називатися центром. Існують стандарти для центрів, адже сама назва має нести певний перелік мінімальних умов та послуг, які надає такий заклад. Так, наприклад, існує «Знак якості молодіжних центрів Ради Європи», який має досить високі стандарти. Багато країн його взяли за онову та розробили свої критерії якості. В Україні завдяки Асоціації молодіжних центрів України наказам Міністерства молоді та спорту України № 3284 від 03.08.2017 затверджено Національний знак якості для різних рівнів молодіжних центрів. Варто розуміти, що ці стандарти бажані, проте ніхто не може заборонити вам поступово будувати центр і наближатися до них, адже часто викликом стають ресурси чи технічні можливості для організацій чи громад. Радимо ознайомитися із «Рекомендаціями для облаштування центрів від Естонської асоціації молодіжних центрів», де зібрано багато цікавих технічних порад.