Мені в лісі жити не просто нормально, мені там краще і комфортніше, ніж вдома. Бо вдома є сусіди ( ну, далі можна ж не пояснювати
) Але ж не всі такі як я. Тому… буде сьогодні про ліс, стрес і дітей. Коли людина потрапляє вперше в будь-яке незнайоме місце вона відчуває стрес. Потрібен час, аби призвичаїтись до нового місця, до нових людей, до нових смаків і нового ритму життя. І навіть коли цей стрес викликає позитивні емоці – це все рівно навантаження. Можливо ви помічали, що на певний день “шастання” по музеях і туристичних красотах наступає передоз, хочеться спатки і нічого не робити. Ліс, на перший погляд, не пропонує нічого такого захопливого. Але це дуже оманливе відчуття! Ліс пронизаний і наповнений запахами, кольорами і звуками, причому ці запахи, кольори і звуки вже не дуже “рідні” для міської людини. А особливо для дитини, яка вперше в житті потрапила в лісовий наметовий табір; вперше в житті засинає в дивному маленькому тряпчаному домику; вперше в житті всі її 24 години життя заповнені звуками і запахами; вперше в житті усвідомила себе частиною великого живого Всесвіту. Це неймовірний стрес, але в той же час – це неймовірні відчуття. І цей досвід точно запам’ятається. Десь на підсвідомості залишаться нічні кумкання жаб з річки, стрикотання цвіркунів, шелест крил аїстів, що летять на свої гнізда майже над землею. Точно запам’ятається десь на дуже глибокому емоційному рівні відчуття прогрітої землі і тіні від сосен в обідню пору. І навіть сторожке відчуття страху, яке наганяють тіні від вогню під час нічного чергування, теж запам’ятається як щось дуже рідне, що формує цінність людей поряд. Діти здатні відчувати ліс не так як дорослі, більш відкрито, більш щиро. Вони відкриті всім емоціям і відчуттям, і це теж може викликати стрес і страх. Це -нормальна реакція. Це – проходить. Я точно знаю) І робить людину глибшою і спокійнішою. …я рідко сплю в наметі на таборі. Я люблю засинати і бачити зорі над головою. Я люблю засинати і відчувати запах трави і багаття. І мене не бентежить, що зранку через мене бродять-переступають чергові і тапки мокрі від роси. І навіть морда Бусінки на моєму плечі не дуже бентежить ( хоча і тхне псіною). І я хочу , аби таких “лісових” як я ставало більше.